Мама… Це перше слово, яке з радісною усмішкою вимовляє дитина. Матір у всі віки шанували, любили, звеличували, бо протягом багатьох років супроводжують нас у житті її ласка і турбота. Вдячність та повага дітей є найголовнішим для мам. Саме для вшанування жінок-Матерів нашої громади, які є прикладом любові та самовідданості, бібліотекарями Первозванівської ОТГ започатковано проєкт “Мама – майбутнє кожного народу”.
Народилася Лідія Іванівна в селі Федорівка. 20 років пропрацювала директором Федорівського сільського будинку культури, співала в хорі. В 1992 році почала працювати парторгом, а з 1992 по 1994 рік працювала головою Федоріської сільської ради, після чого 10 років була працівником сільської ради.
Найбільшим своїм скарбом вважає своїй трьох дітей, говорить, що вони – це дар Божий та завжди розповідає про них з материнською любов’ю, ніжністю та теплом. Зростали діти в безмежній любові та турботі, хоча на відміну від батька, мама була більш строгішою, намагалася виховувати їх по совісті. Згадує Лідія Іванівна, що завжди було в них багато хазяйства, городи та робота, але вдавалося все встигати, хоч було важко. Та все ж на першому місці було виховання та турбота про дітей. Коли ж дітки підросли, то стали великою підтримкою своїм батькам, допомагали їм в усьому. Найстарша донечка Оленка, тихенька та мовчазна завжди наводила лад в хаті, син Віталік в подвір’ї, а найменша Іринка, комунікабельна та бойова за характером, вправлялася по господарству. Дочка Оленка та син Віталік схожі на батька, а найменша дочка Іринка, як і хотів батько, дуже схожа на матір.
Ще в молодості Лідія Іванівна захоплювалася в′язанням та вишиванням. Тож дуже любила в’язати своїм діткам різні речі: і светрики, і костюмчики, і головні убори, і рукавички. В’язала не тільки дітям, а й чоловікові та родичам.
Старші діти на даний час проживають та працюють в місті, а найменша Іра живе в рідному селі, проте всі вони часто приїжджають до своєї матусі та допомагають їй. Лідія Іванівна дуже пишається своїми дітьми, говорить, що виросли вони дуже роботящими, дружелюбними, щирими та доброзичливими.
«Багата» Лідія Іванівна і на внуків, у неї їх аж шестеро. Завжди з нетерпінням чекає коли завітають вони на гостину і напікає їм багато смаколиків.
На даний час, перебуваючи на пенсії, Лідія Іванівна повністю присвячує себе дітям, внукам та улюбленій справі: вишиванню. Вона має багато вишитих робіт хрестиком, гладдю та бісером. ЇЇ роботи неодноразово ставали окрасою виставок на заходах, що проходили на території Первозванівської ОТГ.
В селі Калинівка проживають троє жінок, які мають почесне звання «Мати-героїня», що присвоюється Президентом України-державна нагорода України жінкам, які народили та виховали п’ятьох і більше дітей. Це Ященко Віра Климентіївна, Лівіцька Марія Дмитрівна та Курлова Ніна Микитівна.
Курлова Ніна Микитівна народилася в багатодітній сім’ї, де було троє дітей. В 1969 році закінчила школу та вступила до Кіровоградського педагогічного інституту. Закінчила три курси педінституту і в 1973 році вийшла заміж. Народилася дитина, навчатися далі можливості не було, тому пішла працювати в колгосп. Працюючи в колгоспі, брала активну участь в громадському житті. У неї вистачало сил впорати всі домашні роботи (а їх в селі вистачає), повчити з дітьми уроки і приготувати смачненькі страви. Разом з чоловіком прожила 25 років. Народили та виховали п’ятеро дітей (чотирьох хлопчиків і одну дівчинку ). Має п’ятнадцять онуків. У 1984 році Ніна Микитівна була нагороджена медаллю „Медаль материнства ” ІІ ступеню. В даний час Ніна Микитівна піклується про онуків, користується повагою серед жителів села Калинівка. Курловій Ніни Микитівни присвоєно почесне звання України „ Мати – героїня”.
15 травня в Україні відзначають ще одне важливе свято – День родини. Родина завжди була і залишається осередком збереження духовних і культурних традицій нації. В родині людина набирається сил і натхнення, які допомагають їй впродовж всього життя долати життєві труднощі, досягати вершин і отримувати перемоги. Працівники культури села Клинці вирішили з цієї нагоди познайомити нас з родиною Журбових – Іваном Михайловичем та Розою Іванівною. В цій родині оселилося тихе сімейне щастя. Воно рідко кидається в очі оточуючим.
Іван Михайлович одружувався з Розою Іванівною , це для нього другий шлюб, а першу дружину він поховав разом з ненародженою дитиною. Привіз він свою Розочку з сусіднього села. Була вона тендітна, невеликого зросту, чорнява. Як побачила вперше Івана Михайловича – високого на зріст, військової виправки, так і зрозуміла, що це її любов та життя. Одружилися у 1960 році. Він працював водієм в колгоспі, вона – дояркою, а згодом завідуючою молочною фермою. Довгий час лелека обминав будинок Журбових, і тільки у 1968 році у них народився первісток. Назвали Миколою, а щоб йому було веселіше рости , через рік родина поповнилася донькою Тетяною. Дарували батьки своїм малюкам ласку і батьківську безмежну любов. І знов лелека завітав у родину та нагородив їх двійнятками – Світланою та Наталією.
глибоке коріння. Розрослася родина Журбових високими родинними гілками. У сім’ях дітей виросли їхні діти: у Миколи з дружиною Ольгою дві доньки -Оксана та Ірина ; у Тетяна з чоловіком Віктором – син Станіслав; у Світлани з Олександром – син Євген та донечка Жанна; у Наталії росте донька Анжела. У дружній родині, де є підтримка, порятунок і надійна пристань, народжуються онуки та правнуки. Родина Журбових маючи 2 онуків та 4 внучок, поповнилася правнучкою Лілією та чотирма правнуками: Дмитром, Артемом, Миколою та Євгеном.
Голова родина у будь-яку хвилину надасть допомогу, порадить, а Роза Іванівна зігріє материнським теплом , подарує любов і ніжність. А їх кохання ніби ті вічні зернинки, які завжди проростають на вічному і невмирущому полі життя.
Минуло майже 60 років спільного сімейного життя, а вони ніби вчора побралися, завжди разом,завжди гостинні та привітні.
Хороші батько та матуся, мудрий дідусь та любляча бабуся і найдобріші прадідусь та прабабуся. Їх добре слово, щирі усмішки, родинне тепло і сімейний затишок об’єднують усіх в єдину дружну велику родину.