Історія сіл: Первозванівка, Калинівка, Степове, Федорівка

ІСТОРІЯ СІЛБезымянный

Після прийняття закону про децентралізацію на території України розпочалась активна робота, що до створення об’єднаних громад. Децентралізація не оминула і наш край. На території села Первозванівка Кіровоградського району утворилася одна з громад.

До складу якої увійшли такі села:

  1. Первозванівка
  2. Калинівка
  3. Степове
  4. Федорівка.

ПЕРВОЗВАНІВКА

п

Первозванівка – це село на берегах Інгула. Поблизу села є кілька байраків та катакомби. Назва має релігійне походження. Рік заснування населеного пункту – 1888 році.

Першим населеним пунктом на території сучасної Первозванівської сільської ради було село Попівка, яке виникло ще в 70-х роках ХVІІ ст.. Майже через сто років почали формуватися села Первозванівка, Неопалимівка, Савинівка. У 1879 році представники Херсонської губернської управи звернулися до вищих органів з клопотання полегшити доступ селян до державних земель («казенно-оброчних статей»), інакше кажучи – земель державного резерву. 85% земель такого роду здавалися в оренду приватним особам, які за завітами місцевих органів самоврядування, «снимают для спекулятивной цели».

На той час в Російській імперії існували дві проблеми, які не були розв’язані Великою реформою. По-перше, значна кількість безземельних селян, що в умовах розгортання революційного руху могло створити небезпеку для державного ладу, та величезні площі неосвоєної родючої землі. Представники Херсонщини пропонували розв’язати цю проблему шляхом надання безземельним селянам наділів з державного фонду.

Думку місцевих органів самоврядування було враховано. У липні 1881 р. найвищий орган виконавчої влади Російської імперії надав право брати в оренду форму володіння землі казено-оброчних статей по 3 десятини на 12 років з умовою сплати податку на землю. У 1884 р. це право поширювалося на безземельних міщан.

Дія указу поширилась на сім губерній: Херсонську, Катеринославську,Таврійську.

Всі казенні статті були розподілені на ділянки та закріплені за населеними пунктами, які утворилися раніше. До 1886 р. переселенцями могли бути мешканці різних губерній. Однак Херсонське земство добилося права заборонити населенню інших губерній заселяти територію повіту. Таким чином, у 1888 р, до місця сучасного розташування Первозванівки прибули безземельні селяни та міщани з населених пунктів Олександрійського, Єлисаветградського, Анан’ївського, Одеського та Херсонсонського повіту. На лівому березі Інгулу виникло поселення Неопалимівка(виключно з колишніх мешканців Єлисаветградського повіту), а на правому – Первозванівка.  Його засновниками були безземельними всіх п’яти повітів. Факт передачі землі закріплювався контрактом новоселів з Херсонсько-Бесарабським управлінням держмайна та «мирським ручательным приговором» для сплати податків.

За умовами договору зазначалося, що всім безземельним різних станів пропонувалося отримати ділянки землі (по 3 дес.) на правах оренди строком на 12 років. Протягом перших чотирьох років переселенці повинні були вже побудувати житлові та господарські споруди. До тих пір право власності на наділ збереглося за державою. Обов’язковою умовою було застосування трипільної системи.

До складу Первозванівської сільської ради входять декілька населених пунктів, які виникли після заснування Первозванівки та Неопалимівки, Савинівки  (Набокова), Коноплянка – засновані на початку ХХ ст.. Село Зоря (колишній радгосп),Кізельгур, село Сонячне (неофіційна назва Нова Первозванівка) – у період перебування українських земель у складі СРСР. На території Савинівки вже наприкінці ХІХ ст. почали добувати граніт, у Первозванівці працював млин.

Утворення перших поселень Первозванівки та Неопалимівки було складовою частиною загальноросійських соціально-економічних процесів кінця ХІХ ст., під назвою «колонізація оброчних статей», а також вирішення проблеми безземельного селянства, яка продовжувала існувати після 1861 р.. Поява нових сіл, які нині є територією Кіровоградського району, стала можливою завдяки ініціативи органів земства, які постали після Земської реформи 1864 р. і звернули увагу на проблеми селян та використання земельних ресурсів. Впорядкуванню поселень сприяли поява сільської управи у 1889р.

У 1909 р. Первозванівська сільська громада направила клопотання в земство про будівництво на її території школи . Вартість школи становила 5 тис. крб.. Будівельний матеріал – цегла. Будівництво розпочато у 1910 р. А у 1912 р. одноповерхове приміщення двокласної початкової школи приймало перших учнів.

З 1912 по 1917 рр. школа була двокласною. земство дбало про утримання будівлі в належному стані. Процеси буремної  1917-1920 рр. кинули Первозванівку у вир революційної боротьби. Територією села крім більшовицьких загонів, які перемогли у громадянській війні та зупинили процес Української революції 1917-1921 рр. пройшли загони Революційної повстанської армії України (махновців), учасників Першого Зимового походу армії УНР 1919-1920 рр.. Серед значимих постатей того періоду в селі перебували відомі повстанські ватажки Нестор Махно та Андрій Гулий-Гуленко.

У 1920 р. у селі утворилася більшовицька влада. У 1929 р. село охопили процеси колективізації. В Певрозванівці на базі артілі спільного обробітку землі «Червона праця» було створено колгосп ім. Т.Г. Шевченка.

Пізніше з’явився колгосп і в сусідньому селі Коноплянка. Він мав назву, яка дозволяє відчути колорит радянської епохи – «ХVІІ партійний з’їзд.

Село поступово розбудувалося, виникли контора, клуб, крамниця, вівчарня.

Не оминули Первозванівку й трагічні сторінки геноциду українського народу голодомору 1932-33 рр. Жертв могло бути значно більше, якби зусиллями керівників колгоспу Веклера та Ярошенка не було створено їдальню для селян. В селі Попівка вони в 1933р. відкрили дитячий садок і підтримали дітей, чим могли. На території села також діяла кухня, де колгоспників харчували двічі на день.

Важливою подією стало заснування Первозванівського саду в 1939 р. Леонідом Скальком та його дружиною Антоніною Ігнатьєвою. Розвиток саду перервали події Другої світової війни.

В умовах окупаційної в селі діяла підпільна організація, якою керував засновник саду Л Скалько. У 1943 р. її було викрито. Підпільники та ті, хто не бажав собі долі остарбайтерів, деякий час переховувалися в катакомбах, які виникли наприкінці ХІХ ст.. шляхом видобутку людьми білого вапняку (будівельного матеріалу). Проте німці дізналися про схованку та отруїли людей газом. Загинуло тридцять дві особи, чудом вдалося вижити лише одній людині. На місці трагедії є дві могили і пам’ятник.

У повоєнний період в селі активно розвивається садівництво, виникають підприємства для зберігання та переробки продуктів.

У роки хрущовських реформ село Коноплянка злилося з Первозванівкою , відбулося укріплення колгоспів, з’явилися неперспективні села: Коноплянка, та Попівка. У 1961 році в селі почала виходити власна газета «Колгоспне життя», діяло дві бібліотеки. Працював книжковий кіоск.

У 1970 році було розпочато будівництво Нової Первозванівки (с. Сонячне). Виникли нові поселення – радгосп «Зоря» та робітниче селище для працівників шахти, яке отримало назву Кізельгур. На землях села у 50-60-х роках з’являються промислові підприємства: завод «Кізельгур», який виготовляв порошок для фільтрування цукру. У другій половині ХХ ст.. на території сільради геологами було знайдено поклади уранових руд, розміщених близько до поверхні. Так виникло підприємство РУ-2, в яке входили три шахти з видобутку урану. Біля Первозванівки було відкрито кар’єр з видобутку будівельного матеріалу.

У 1990 році в Первозванівці зароджується фермерство і проходять процеси деколективізації. Одним із перших фермерів у районі став Є.В.Фоменко.

З 1991 року в історії села розпочалася нова сторінка – життя в незалежній Україні. Реформування зазнало колгоспне господарство. КСП Шевченка розпаювався. Утворилися різні за формою власності сільськогосподарські підприємства: фермерські та одноосібні господарства, ТОВ, приватні підприємства. Існує користування землею на умовах оренди. Продовжують свою діяльність промислові підприємства: РУ-2 (нині Інгульська шахта з видобутку урану), та колишній завод Кізельгур (нині ВАТ «Кіровоградський механічний завод»). З’явилася мережа приватної торгівлі. Важливою подією стала газифікація  села. У 1998 році свої двері для учнів відкрило приміщення нової школи. Також у Первозванівці діють дитсадок, два ФП, одна лікарська амбулаторія загальної практики – сімейної медицини..

У 2010 році було затверджено герб та прапор населеного пункту.

Нині Первозванівка – це велике село, якому не загрожує ліквідація. Промислові підприємства на його території, СФГ, близькість до міста, функціонування різних освітніх та культурних заходів, наявність сектору приватного бізнесу, особисті присадибні ділянки забезпечують розвиток цього населеного пункту.

У 2016 році на території Первозванівки коштом фермера Є. Фоменка збудовано сучасний стадіон (футбольне поле), на якому тренуються команда української прем’єр-ліги «Зірка» (Кропивницький) та грає місцева команда «Інгул». Коштами сільської ради було відремонтовано та оснащено сучасною комп’ютерною технікою сільський клуб та бібліотеку. В 2013 р. в приміщені школи було відкрито музей «Історія села».

КАЛИНІВКА

к

 Географічне положення

Село Калинівка в Кіровоградського району, має не лише багату історичну спадщину, яка охоплює понад три століття.

Калинівка знаходиться у південній частині Кіровоградського району Кіровоградської області. Село розташоване за 17 км на південь від обласного центру м. Кропивницький. На території Калинівки з півночі на південь протікає річка Інгул, а з північного сходу тече річка Аджамка, яка в селі впадає в Інгул.

Має власну сільську раду яка входить до Первозванівської об’єднаної громади об’єднаних сіл, до складу якої входить один населений пункт – с. Калинівка. Територія сільської ради  займає площу 5417,6 га.

Історія села

В першій половині ХVІІ ст. на дикій необжитій території поряд з річкою Інгул виникло поселення з гарною назвою – Калинівка. Його населення складалося із росіян. Це були селяни, котрих царська влада переселила із Росії на Україну, їх історична батьківщина – с. Калинівка Обонєвського району Курської губернії (Росія). Саме звідти було перенесено на нове місце стару назву села.

На території села Калинівка в 1754 році було створено військове поселення. В ті давні часи подібні поселення мали стратегічне значення – потрібно було заселяти дикі степи, утворювати на них військові укріплення і тим самим протистояти Кримському ханству, котре своєю агресивною політикою несло велику небезпеку для Південних територій Російської імперії.

Друге, не менш важливе, завдання в планах царизму – «розбавити» небагато-національний склад населення України, адже Запорізька Січ в ті часи ще зберігала свою силу, а це заважало російській експансії в Україні.

В архівних документах є також версія , що перші переселенці – Калинівці, були старовірами, що можливо  і слугувало причиною їх переселення в різні куточки Російської імперії.

Протягом багатьох десятиріч Калинівка була порівняно великим населеним пунктом. За переписом 1859 року в селі було 260 господарств і 1474 особи населення, а за переписом 1886 року було вже 421 господарства і проживало 2570 осіб. Населення здебільшого було бідне, про що можна дізнатися із даних про земельний фонд, котрий фактично змінювався як до 1917, так і після нього.

У ХІХ в селі було дві школи. Одна побудована земством у 70-80-х рр. ХІХ ст., друга – церковно-приходська, побудована в 1889 році. Фактично школу відвідувати могли діти лише заможних сімей, через що грамотність населення була низька.

Історичні події перших десятиріч ХХ ст. відобразилися і на житті населення Калинівки, котре, порівняно з даними ХІХ ст. суттєво зросло. Небачених втрат господарствам калинівців принесла Перша світова війна (1914-1918), революційні події 1917р. і спричинена ними боротьба за незалежність України 1917-1921рр. в ході громадянської війни жителям Калинівки довелося пережити важкі часи, під час яких населення було розподілено на ворогуючі групи.

У роки Другої світової війни калинівці воювали на різних фронтах, чинили опір нацистам в тилу і тим самим робили свій вклад у справу великої перемоги. У серпні 1941 р. гітлерівці захопили Кіровоград і села поблизу міста в тому числі і Калинівку (5 серпня 1941 р.) .

Німці пробули в Калинівці до 6 січня 1944 р.. При відступі німців великих зіткнень у цих краях не було.

Ще за роки суцільної колективізації в 30 роки в селі було організовано п’ять колгоспів:

  • ім. Ворошилова (займав усю територію від джерела Холодний ключ до кручі);
  • «Красное знамя» від магазину до Гусарівки;
  • «Красний Октябрь» від Гусарівки до автобусної зупинки;
  • «Красний партизан» від шкільного провулку до першого будинку при в’їзді;
  • ім. Будьоного (правління біля приміщення комори).

В 50-ті роки ХХ ст. ці колгоспи об’єдналися в два колгоспи: «Колхоз Буденого» і «Красний Октябрь». В 1979 році  на основі цих колгоспів був заснований колгосп «Дружба».

Період з 50-х до 80-ті роки ХХ ст. був виключно плідним в житті населення Калинівки. За цей час село набуло сучасного вигляду.

З 1969 р. по 1972 р. було прокладено дорогу. В 1971 – зведений будинок культури – величезне приміщення із спортивним залом, кінозалом, бібліотекою.

З 1966 р. по 1967 р. було побудовано приміщення дитячого садка, хоча спочатку воно планувалося як сільська рада. В 1987 р. побудована нова школа, в 1989 р. село було газифіковано. Дві з трьох основних вулиць були заасфальтовані.

У 1991 р. Україна стала незалежною. Невдовзі розпався колгосп «Дружба» на декілька самостійних господарств  У селі функціонує два сільськогосподарські підприємства  (ПП «Артур», ТОВ «Горизонт-Агро»), 10 фермерських господарств та 29 одноосібників.

В селі є будинок культури з бібліотекою, працює школа, дитячий садок, амбулаторія з власним санітарним транспортом, пошта, також є три магазини.

У селі Калинівка є братська могила загиблим під час Другої світової війни, в якій захоронено 43 воїна, імена котрих записані на пам’ятній плиті могили.

15 жителів села є учасниками АТО.

СТЕПОВЕ

с

Село Степове є самостійною адміністративно-територіальною одиницею у складі Кіровоградського району Кіровоградської області. Степова сільська рада складається з мешканців сіл Степове та Паращине Поле.

На території села розташовано 10 двоповерхових 16-квартирних будинків та 103 приватні садиби.

Територія Степової сільської ради розташована на відстані 15 км на південний захід від Кропивницького. Через землі Степової сільської ради проходить асфальтована дорога загальнодержавного значення Кропивницький – Бобринець – Миколаїв.

Село розташовано на окраїні Українського кристалічного щита.  Виходи кристалічних порід спостерігаються на східному схилі балки, що на південній околиці села.

Степова сільська рада сформована на територіях двох сіл, що мають різну історію.

Село Паращине Поле починає відлік свого існування ще з дореволюційних часів. За згадками старожилів тут проживала поміщиця Параска, що мала свої земельні угіддя. Ці землі називалися «паращині поля», звідси і пішла назва – Паращине Поле.

Село Степове засновано значно пізніше.  З розповідей очевидців воно починає свій відлік в 1933 – 1934 рр. й історично пов’язане з процесом колективізації та створення державних сільськогосподарських підприємств  і процесом переселення заможних селян є інших областей України.

Перша офіційна назва села – Радгосп імені ХVІІ партз’їзду КПРС.

Перші будівлі села – це два глиняні одноповерхові будинки на зразок гуртожитку. Окрім цього в селі були збудовані ще дві цегляні будівлі: приміщення клубу і контори під назвою «Красний дім». Крім того, людям виділялася земля для самостійної забудови.

На території Степової сільської ради проживають близько 30 громадян віком старше 75 років, які є живими свідками страшної трагедії нашого народу – Голодомору. На той час всі вони проживали в різних куточках Кіровоградської області.

Під час Другої світової війни частина жителів та керівництво радгоспу були евакуйовані до Сталінградської області для збереження поголів’я  великої  рогатої худоби. В липні 1941 р. село було окуповано німецько-нацистськими загарбниками. За свідченням старожилів на території  села діяла невелика підпільна група. Група була викрита і розстріляна. Місце поховання підпільників невідоме.

Під час визвольної Кіровоградської операції 1944 року на території сіл Степове та Федорівка тривали обороні бої. В ході боїв з 10 по 16 січня загинула велика кількість бійців. Всі вони знаходяться на території НВК.

У 1948 році радгосп імені ХVІІ партз’їзду КПРС об’єднується з радгоспом «Кіровський». В 1950 році відбулася електрифікація села, будуються приміщення, де знаходились клуб і школа, хоча школа знаходилася в степовому, але називалася М-Садівська (Миколаївські Сади). Згодом в1957-58 рр. радгосп стає відділенням сільськогосподарської дослідної станції. З 1961 року в селі починає працювати восьмирічна школа. Базове господарство, яке розташоване на землях  Степової сільської ради змінювало свою назву на науково-виробниче об’єднання «Еліта». Нині воно має назву ДПДГ «Елітне» КДСГ ДС НААН. а саме село починає розбудовуватися. В 1964 році було збудовано перший двоповерховий будинок.

На землях Степової сільської ради розташоване основне державне підприємство, що займає площу 2138,1

На території села розташовані заклади соціальної сфери: бібліотека, сільський клуб, КП ЖКД,ФП, поштове відділення, яке обслуговує село Степове, Паращине Поле, Миколаївські Сади.

Довгий час Степове належало до Федорівської сільської ради, це спричиняло деякі незручності для жителів села. Тому жителі поставили питання про створення власної сільської ради.

З 1988  року в селі функціонує середня школа. За час існування середня школа мала близько 600 випускників.

На сьогодні школа реорганізована в навчально-виховний комплекс «Загально-освітня» школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад.

ФЕДОРІВКА

ф

Географічне положення

 

За 25 км від міста Кропивницький у неглибокій уголовині по обидва боки степової річки п розкинулося мальовниче село Федорівка, яке входить до Первозванівської об’єднаної територіальної громади об’єднаних сіл. Його славна історія бере свій початок з кінця ХVІІ ст.. сторожили припускають, що таку назву село отримало в честь майора Федора Бородкіна, якому свого часу належали землі.

Історія села 

За 25 км на південь від фортеці по берегах невеличкої ріки, посеред широких степів і густих гаїв поселилися реєстрові козаки. По одну сторону від річки поселення дістало назву Сирітське, а по другу – Драчове. Згодом ці два поселення стали називатися Федорівкою. Історія села почалася 20  серпня 1775 року, коли в окрузі фортеці Святої Єлисавети прапорщику Івану Попову була виділена земля під поселення слободи на 48 дворів. Прапорщик Попов не впорався із заселенням і продав землю плац-майору фортеці Івану Бородкіну, який передав у спадок своєму синові Федорові вже сільце з цілком налагодженим господарством . пан був доброю. На місці де зараз залишився панський сад, було багато квітів, полуниці, ягідники, і діти ходили допомагати в саду.

Завдяки працьовитості селян і хазяйновитості господарів Федорівка економічно розвивалася і в кінці ХІЇ ст. отримала не тільки гарні врожаї хліба, а й мала 12 вітряних млинів для його переробки на борошно; займалися також скотарством були серед селян вправні гончарі і ковалі.

В 1903 році була відкрита однокласна школа.

В лютому 1918 році було встановлено радянську владу. Селяни організували сільгоспартіль «Змичка».

В цьому ж році було створено партійну організацію з 11 членів комуністичної партії.

У липні-серпні 1919 року територію краю захопили війська білогвардійців на чолі з генералом А. Денікіним. Для боротьби з російськими окупантами створилися партизанські загони різної політичної орієнтації. У Федорівці виник селянський повстанський загін, на чолі якого був Андрій Федорович Стратієнко, федорівець вчитель  місцевої школи.

24 вересня 1919 року загін повстанців увійшов у Єлисаветград. До цього дня у жорстоких боях під Компанієвкою загін зазнав великих втрат, командира було поранено. Сили ворога були більші. Багато партизан , в тому числі й командира Стратієнка, було арештовано.

18 листопада 1919 року за наказом генерала Слощова було страчено командира партизанського загону Андрія Федоровича Стратієнка та 11 його бойових товаришів на Кавалерійській площі міста Єлисаветграда (нині це парк на Ковалівці Кропивницького).

В 1924 році було організовано сільськогосподарську артіль «Праця» і «Знання». Відкрито двокласну трудову школу, в якій тоді навчалося два десятки дітей.

В березні 1924 року артіль стала називатися «Свій труд».

4 лютого 1925 року Федорівська сільська рада затвердила відомості про організацію машино-тракторного кооперативу ім. Фрунзе.

В 1925 році 17 березня затверджено устав і документи сільгоспартілі «Праці та знання».

В 1926 році організовано сільгоспартіль «Пахарь».

В 1927 році сільськогосподарська артіль перейшла на статут товариства. Створено машино-тракторне товариство.

В 1928 році в Федорівці створено артіль «Червоний партизан»

30 грудня 1928 році організовано нову артіль «Перемога» , головою артілі був Полозов. Перед війною в Федорівці було два колгоспи : ім. Молотова та ім. Сталіна. А в 1958 році їх було об’єднано в один колгосп ім. Боженка і до нього було приєднано села Паращине Поле (Дране) і Миколаївські сади (Смоліно).

2 жовтня 1930 року в селі Федорівка була організована сільськогосподарська артіль ім. ХІІІ роковин Жовтневої революції.

24 жовтня 1932 року на базі колгоспу ім. Боженка організовано колективне сільськогосподарське підприємство «Золотий колос».

Не минули село і тяжкі страхітливі роки голодомору 1932-33 років. Після цих страшних років село поволі ставало на ноги.

В 1941 році мирну працю теплого червневого ранку перервала страшна звістка війна. У серпні 1941 році німці були у Федорівці. Окупанти відразу х встановили свої порядки, всім розпоряджалася сільська управа. В тилу ворога ширився партизанський рух . невдовзі й у Федорівці почала діяти підпільно-диверсійна група.

Члени групи зривали поставки продуктів німцям, виводили з ладу телефоні зв’язки, передавали цінні відомості в партизанський загін тощо.

В темну ніч листопада 1943 року каральний загін оточив дім підпільників, групу застали раптово. Після жорстоких катувань полонених транспортували у Кіровоград. Змучених їх вивезли в глибоку балку біля Сахарного мосту і розстріляли. Їх трупи було перевезено в село Федорівку і поховано на сільських кладовищах. На школі відкрито пам’ятну дошку в пам’ять загиблих підпільників.

19 листопада фашистські мародери розстріляли завідуючого відділом політ пропаганди Петра Івановича Лахмана, Дем’яна та Галину Таранів, Миколу Кукала, Федора Білявського, Петра Железняка та його матір.

За проявлену мужність і героїзм у боротьбі з ворогом багато односельчан були удостоєні високих державних нагород.

В пам’ять про події Другої світової війни було створено:

  1. Музей Бойової слави в школі;
  2. Пам’ятник воїнам, які загинули за визволення села;
  3. Обеліск «Трикутник».

На початку 50-х років с. Федорівка стала центром сільської ради.

Після війни діти навчалися в семирічній школі, яка знаходилась у трьох приміщеннях. У 1958 році семирічку було реорганізовано у восьмирічку.

У 1958 році було створено хор доярок. В 1958 році було організовано новий колектив «Степівчанка», який існує і до цієї пори. В квітні 2015 року колективу виповнилося 50 років.

1957-58 рр. – с. Федорівку і м. Кіровоград з’єднала дорога з твердим покриттям, що дало змогу тричі на день ходити рейсовому автобусові.

1962-63рр. – збудовано приміщення контори колгоспу ім. Боженка та будинок сільської ради.

1964 р. – проведено водопровід вулицями села.

1967 р. – встановлено обеліск загиблим односельчанам.

1968р. – розпочато будівництво приміщення двоповерхової школи та дитячого садка.

В 1969 р. правління колгоспу ім. Боженка приймає рішення про будівництво в селі середньої школи. А у вересні 1970 року вона широко відчинила перед сільськими дітлахами свої двері.

У 1971 р. – у День Перемоги відкрито пам’ятник командирові партизанського загону часів громадянської війни Андрію Федоровичу Стратієнко та його бойовим побратимам.

1972 р. – працює середня школа , клуб, 2 бібліотеки, медпункт, 3 магазини.

1976 р. – розширено торгівельні точки: відкрилися книжковий кіоск та магазин на ІІ бригади.

1985 р. відкрито пекарню та лазню.

1990 р. закінчено будівництво асфальтної дороги, яка з’єднала Федорівку із селами Миколаївські Сади та Степове. За кошти колгоспу зводяться будинки для спеціалістів та молодих сімей.

24 жовтня 1992 року на базі колгоспу Боженка організовано колективне сільськогосподарське підприємство «Золотий колос».

Нині село також спеціалізується на вирощувані зернових культур, але ще відомі своїм аеродромом, де тренуються військові парашутисти-десантники.

На території с. Федорівка є фермерські господарства: «Землероб» (Сергій Васильович Кадигроб), ФГ «Патлаченко» (Петро Антонович Патлаченко), ФГ «Мізецького» (Григорій Васильович Мізецький),ФГ Кукало, ФГ «Зубенко».

З 1 листопада 2014 р. ТОВ «Технополь Агро» (Вадим Валентинович Маєвський), директор М.М. Яценко.

Відбудовано та оновлено стадіон, є ФК «Технополь Агро», яка брала участь у районному чемпіонаті, має шанси потрапити на обласний чемпіонат.

При в’їзді у село висаджено центральну алею, збудовано дитячий майданчик , ресторан «Хуторок», магазин, готель, планується відкриття будинку побуту.

Займаються переробкою насіння соняшника, є олійня, будується цех з виробництва солодощів на основі насіння. Створено багато робочих місць.

В планах будівництво церкви.

Велика робота проводиться для покращення  життя в селі завдяки голові сільської ради О.Є.Глушко.

Завдяки сільській раді та фермерським господарствам встановлюється освітлення вулиць.

Фермерське господарство «землероб» провело капітальний ремонт Федорівської лікарської амбулаторії, придбано найновіше і найсучасніше обладнання.

Село оновлюється, молодь залишається.