Яке це щастя виховуватися в родині, коли є батьки! І яке це страшне випробування для дитини, позбавленої родини! Більшості дітей в Україні пощастило народитися в повній сім’ї, де є мама і тато. Когось виховували лише мама чи тато. Хтось з дітей, на жаль, сім’ї був позбавлений повністю.
А є батьки, які стають мамами і татами не в момент народження малюка, а тоді, коли цей малюк трохи підріс, набув свого життєвого досвіду, набив своїх “гуль”, натерпівся образ або навіть зневірився у тому, що на світі є добрі і люблячі дорослі. Тож я хочу познайомити вас з такими людьми.
В Бережинці знаходяться чотири Дитячі Будинки Сімейного Типу. Нелегкий тягар бути батьками-вихователями взяли на свої плечі Нечипоренки Едуард Миколайович і Любов Анатоліївна , Кучеренко Микола Анатолієвич і Анжела Раджабівна, Бевза Станіслав Миколайович і Наталія Миколаївна, Чікалова Ірина Вікторівна.
Наша сьогоднішня зустріч – це родина Бевзи Станіслава Миколайовича і Наталії Миколаївни. Вони стали батьками для десятьох діток. У розмові з Наталією Миколаївною я дізналася, що вона народилася і виросла в Бережинці. В дитинстві, коли всі мріяли стати космонавтами чи кінозірками, вона хотіла бути , як і мама, дояркою. Згадуючи шкільні роки, з теплом і вдячністю говорила про вчителів – Леоніда Сергійовича Цуканова, Марію Романівну та інших. Після школи Наталя отримала професію продавчині продовольчих товарів. Потім все , як у всіх: знайомство з Станіславом, кохання, шлюб. До речі, у цьому 2021 році, подружжя Бевза будуть святкувати свою 30-ту річницю сімейного життя. Наталя та Станіслав виростили двох дітей: сина Миколу та доньку Лізу.
Так склалися трагічні обставини, що у 2011р. подружжя взяло під опіку осиротілих племінниць. Так вони познайомилися з працівниками соціальної служби у справах дітей. У ті роки дитячі будинки були переповнені обездоленими дітьми і їм запропонували взяти на виховання двох діток, а там, як говорить Наталія Миколаївна – «якось все саме склалося. Де двоє – там і четверо…». Сім’я росла, стало тісно в домі.
У 2018році за кошти субвенції з державного бюджету для сім’ї було придбано триповерховий будинок загальною площею 288 кв.м. Зробили ремонт, взяли в сім’ю Саміру, Оксану і Арсена і стала сім’я – «інтернаціональною».
Коли я запитала: «Що вам найбільше подобається у вашій справі?», Наталія Миколаївна відповіла: «Бачити як «оживають» діти, як ламається їх «крижаний панцир». Як вони ростуть і дорослішають, як вони змінюються, як радіють своїм маленьким перемогам і досягненням, як позбуваються своїх комплексів…»
Вже хорошою традицією стало в родині святкування днів народжень. День народження –свято для всієї родини: кожен член родини готує привітання для іменинника і це не тільки подарунок і величезний торт, а і пісня чи танок, віршоване привітання, ігри , конкурси. Цікаво проходять і календарні свята, улюбленими є Св.Миколая , Новий рік, Різдво, Великдень, Трійця… Тут не обходиться без перевдягання і театралізованого дійства чи міні-концерту, поїздки на природу, зустрічі з друзями.
В кожній родині бувають труднощі і конфліктні ситуації, але все долається за допомогою порозуміння, обговорення проблеми, загальної підтримки.
«Минулий рік, – говорить Наталія Миколаївна,- був дуже важким. По-перше, через хвороби дітей (всі дуже перехворіли), багато часу відібрало дистанційне навчання. Потім, у сім’ю влилася ще одна дитина, вже майже доросла. А це – труднощі адаптації до нової сім’ї, «притирання» характерів дітей та інше.»
«Вільний час? А коли він є? Наше родинне хобі – вишивання, як тільки видається вільна хвилинка – берусь за голку» – розповідає господиня. -Це уміння передається в нашому роду від покоління до покоління. У мене є рушник, який вишивала ще моя прабабуся, є і бабусині рушники, і мамині..»
Разом з своїми вихованцями Наталія Миколаївна займається рукоділлям, навчає дівчаток готувати їсти, вести господарство. Станіслав Миколайович ,у вільний від роботи час, навчає хлопчиків майструвати.
Про кожну дитину Наталія Миколаївна може розповідати годинами. В кожній дитині вона знаходить позитивні якості, щось хороше. Говорить: « Мені дуже прикро і гірко, коли ображають моїх дітей, обзивають їх поганими словами, сміються над ними. Вони ж не погані, вони не винні, що так склалося їх життя. Діти дуже вразливі до образ… Будьте до них добрими.»
А мені хочеться додати – як добре, що є такі небайдужі люди, які готові віддати всю свою любов і доброту обездоленим дітям …..
Наталія Шаріпова
