Україна разом зі світом відзначає День памʼяті та примирення, згадуючи трагічні уроки Другої світової війни та вшановуючи понад 8 мільйонів загиблих українців у боротьбі з нацизмом.
Сьогодні, 8 травня, Україна, як і весь цивілізований світ, відзначає День памʼяті та примирення — це день тих, хто боровся з нацизмом.
День памʼяті та примирення — це не про тріумфи чи паради. Це про людську ціну перемоги, про біль, про втрати. Це ті уроки історії, які людство не має права забути.
Вже понад 10 років Україна долучилася до європейської традиції вшанування перемоги — з повагою до людської гідності та без гучних святкувань. Для нашої держави та народу Друга світова війна була боротьбою за виживання, свою свободу та право на власну ідентичність.
1 вересня 1939 року німецькі війська спочатку атакували Польщу, а потім почали атакувати Львів та інші українські міста. А вже 22 червня 1941 року територія всієї України стала полем бою масштабних бойових дій між Німеччиною та СРСР. Українці були змушені воювати в лавах чужих армій, і часто — по обидва боки фронту.
Втім, перемога у цій війні не принесла Україні свободи. Замість цього наша держава пройшла нові репресії, депортації, голод, знищення церков і української культурної еліти. Історія Другої світової — це і про подвиг, і про зраду, і про трагедію. Про нацистів і комуністів, які роздирали Україну в своїх інтересах, з байдужістю до людського життя.
Та навіть попри це все, українці зробили величезний внесок у перемогу над нацизмом. І ціна цієї перемоги — понад 8 мільйонів українських життів. Ціна миру, якого так і не настало.
Тому сьогоднішній день — це не про культ перемоги, а про памʼять. Також це і про відповідальність перед минулим, сьогоденням та майбутнім.
Сьогодні українці знову борються за свою свободу. І сьогодні боротьба знову ведеться проти тоталітарної ідеології, яка покривається минулою перемогою, аби виправдати нову агресію.
Памʼять — це не лише про вшанування, а про сміливість знову не допустити жахливих кровопролиттів, через чиїсь диктаторські ідеї.
