В історії кожного народу є свої чорні сторінки. В історії України такою сторінкою є Голодомор 1932 – 1933 років минулого століття. В результаті Голодомору, за різними оцінками,загинуло від 3 до 7 млн.осіб: щохвилини Україна втрачала 17 своїх громадян, щогодини – близько тисячі, щотижня – близько 25 тисяч. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб. В 2003 році 65 держав, членів ООН признали Голодомор геноцидом української нації.
Не оминув Голодомор і села колишньої Первозванівської сільської ради. Села Первозванівка, Коноплянка, Попівка, Неопалимівка в 30 –ті роки входили до складу Зінов’євської міської ради Одеської області. Під час колективізації в селах були створені колгоспи та сільгоспартілі: Первозванівка – «Нове життя», ім. Шевченка, «Шлях до комунізму»; Попівка – колгоспи «Жовт. Р.П.К» та ім. Куйбишева. До керівництва кожного з них було доведені, так звані, «плани хлібозаготівлі», які перевищували зібраний урожай, до цього додавалися різноманітні заготівлі м’яса,яєць, вершкового масла, олії, овочів, фруктів. За невиконання показників нараховувалися величезні штрафи (забирали все їстивне і не їстивне; в народі ходила навіть приказка « Ні корови, ні свині тільки Сталін на стіні»). Саме це і привело до страшенного голоду. Актові записи про смерть від голоду за цей період не збереглися, а якщо і залишилися – то причина смерті в Акті вказувалася інша. За свідченнями очевидців (дані збиралися в 2007-2008 роках) люди вимирали цілими сім’ями, пухли від голоду ( «аж вода цебеніла з них»), падали замертво на дорозі. Тим, хто працював у колгоспах, видавали по 100 грам хліба та «баланду», зварену на колгоспних кухнях. В селі Попівка уповноваженим Векслером та головою колгоспу Ярошенко було організовано дитячий садочок, що дало змогу зменшити смертність серед дітей ( опитувані очевидці згадували «житники Векслера», які видавали їм в садочку). На жаль, на сьогоднішній день не має можливості встановити кількість загиблих від голоду на нашій території. Але ми в змозі визначити та впорядкувати місця їх поховання (поки є живі свідки), передавати пам’ять про них наступним поколінням. Нам потрібно осмислити наше минуле, зрозуміти його, голосно заявляти про нього, бо історія має тенденцію повторюватися. Саме з цією метою в Первозванівській сільській бібліотеці проведено цикл заходів для учнів КЗ “Первозванівське НВО” та дорослих читачів, покликаних ознайомити з свідченнями місцевих жителів про ті страшні часи.
За матеріалами Ольги Ключнікової, бібліотекаря Первозванівської сільської бібліотеки
