Козленко Віктор Іванович (31.10.1973 – 03.07.2022 рр.)
Солдат, помер від отриманих поранень в районі східніше населеного пункту Велика Новосілка, Великоновоселівського району Донецька області, в результаті ворожого обстрілу противника з мінометів калібру 120мм 30.06.2022 року, де був евакуйований до шпиталю, де і помер, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Гавула Олег Васильович (04.12.1975 – 03.08.2022 рр.)
Сержант, помер у селі Піски Донецької області, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Олег Васильович Гавула народився 4 грудня 1975 року в селі Грузьке Кіровоградського району Кіровоградської області. Дитинство та юність провів у селі Бережинка, де навчався у Бережинській середній школі. Освіту продовжив у Коледжі з поглибленим вивченням іноземних мов, а згодом – у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка.
У мирному житті Олег Васильович працював перекладачем у Центрі іноземних мов у місті Кропивницький. Був різнобічно обдарованою людиною: захоплювався музикою, грою в шахи, володів шістьма мовами. Його знання, інтелігентність і щирість залишили глибокий слід у серцях усіх, хто його знав.
До лав Збройних Сил України був призваний Кропивницьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Вірний військовій присязі, він мужньо виконував свій обов’язок перед Батьківщиною.
03 серпня 2022 року в районі села Піски Донецької області Олег Васильович загинув внаслідок отриманого поранення, віддавши життя за свободу та незалежність України.
Похований 2 вересня 2022 року на кладовищі села Бережинка.
За свою службу був відзначений нагородами: медалями «Учасник бойових дій», «За участь в АТО», «Учасник АТО», а також нагрудним знаком «Бахмут».
Пам’ять про Захисника увічнена у рідному селі: його світлина розміщена на Алеї Слави біля сільської ради, представлена в музейній експозиції, а також у капличці на кладовищі, де він знайшов свій вічний спочинок.
Світла пам’ять про Олега Васильовича Гавулу назавжди житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і вдячних земляків. Він віддав найдорожче – своє життя – заради майбутнього України.
Кобилянський Олег Валентинович (13.11.1975 – 17.07.2022 рр.)
Головний сержант, командир автомобільного відділення взводу забезпечення самохідного артилерійсько дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини, загинув у місті Миколаїв, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Олег Валентинович Кобилянський народився 13 листопада 1975 року в селі Ульянівка Олександрійського району Кіровоградської області. Згодом його життя було пов’язане з селом Бережинка Кропивницького району, яке стало для нього рідним.
Навчався у Бережинській середній школі, після чого здобув професію у професійно-технічному училищі №8 міста Кіровоград. Працював зварювальником-висотником — складна й небезпечна справа, яка вимагала витримки, сили та відповідальності. Саме такими якостями він і вирізнявся.
У вільний час захоплювався важкою атлетикою, підтримував гарну фізичну форму, був наполегливим і цілеспрямованим.
У 2022 році був призваний на військову службу територіальним центром комплектування та соціальної підтримки міста Гайсин Вінницької області. Став на захист України у складний для держави час, проявляючи мужність і відданість.
17 липня 2022 року в місті Миколаїв Олег Валентинович загинув під час ракетного обстрілу, віддавши своє життя за свободу та незалежність України.
Похований 23 липня 2022 року на кладовищі села Бережинка.
За свою службу був відзначений почесною відзнакою «Учасник АТО», пам’ятним знаком «Патріот України», почесною відзнакою «За оборону Маріуполя», медаллю «Ветеран війни».
Пам’ять про Захисника увічнена в рідному селі: його світлина розміщена на Алеї Слави біля сільської ради, представлена в музейній експозиції та у капличці на кладовищі, де він знайшов свій вічний спочинок.
Світла пам’ять про Олега Валентиновича Кобилянського назавжди житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і вдячних земляків. Він віддав найдорожче — своє життя — заради майбутнього України.
Щасливий Сергій Олександрович (17.02.1990 – 23.09.2022 рр.)
Молодший сержант, загинув у дорожньо-транспортній пригоді у селі Суботці Кіровоградської області. Приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Сергій Олександрович Щасливий народився 17 лютого 1990 року в селі Бережинка Кіровоградського району Кіровоградської області. Проживав у рідному селі на вулиці Криворізькій, 13.
Навчався у Бережинській середній школі, згодом здобув робітничу професію у професійно-технічному училищі №8 міста Кіровоград. У мирному житті працював на цегельному заводі в місті Кропивницький.
Із 2014 року активно займався волонтерською діяльністю, був учасником волонтерської організації «Квітуча молодь». Завжди відгукувався на потреби інших, допомагав військовим і підтримував тих, хто цього потребував.
01 березня 2022 року був мобілізований до лав Збройних Сил України Кропивницьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Сумлінно виконував військовий обов’язок, проявляючи стійкість і відданість Україні.
23 вересня 2022 року Сергій Олександрович трагічно загинув у дорожньо-транспортній пригоді поблизу села Суботці.
Похований 28 вересня 2022 року на кладовищі села Бережинка.
За мужність і відвагу був відзначений нагородами, серед яких медаль святого Архістратига Михаїла, відзнака Президента України за участь в антитерористичній операції, нагрудний знак «Учасник АТО», а також численні грамоти за сумлінну службу, утримання позицій, оборону Донецького аеропорту та участь у бойових діях у 2015–2018 роках.
Пам’ять про Захисника увічнена в рідному селі: його світлина розміщена на Алеї Слави біля сільської ради, представлена в музейній експозиції та у капличці на кладовищі, де він знайшов свій вічний спочинок.
Світла пам’ять про Сергія Олександровича Щасливого назавжди житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і вдячних земляків. Він залишив по собі приклад доброти, мужності та щирого служіння Україні.
Єгоров Олексій Олексійович (04.11.1989 – 30.09.2022 рр.)
Солдат, загинув у селі Первомайське Донецької області, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. Тіло залишилося на полі бою. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Олексій Олексійович Єгоров народився 4 листопада 1989 року в селі Бережинка Кіровоградського району Кіровоградської області. Проживав у рідному селі на провулку Садовому. Навчався у Бережинській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, після чого здобув робітничу професію зварювальника у професійно-технічному училищі.
У мирному житті працював у комунальному підприємстві «Єлизавета». Був працьовитим, відповідальним, щирим і доброзичливим. Любив спорт, особливо футбол, завжди підтримував активний спосіб життя та цінував дружбу.
У березні 2022 року був призваний на військову службу Кропивницьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Став на захист України, проявивши мужність і відданість своїй державі.
30 вересня 2022 року в районі села Первомайське Донецької області Олексій Олексійович загинув під час виконання бойових завдань із забезпечення національної безпеки і оборони України. Через інтенсивні ворожі обстріли евакуація тіла стала неможливою, і він залишився на тимчасово окупованій території.
Пам’ять про Захисника увічнена в рідному селі: його світлина розміщена на Алеї Слави біля сільської ради, представлена в музейній експозиції та у капличці на кладовищі.
Світла пам’ять про Олексія Олексійовича Єгорова назавжди житиме в серцях рідних, друзів і земляків. Він віддав своє життя за свободу і незалежність України, залишившись прикладом мужності та самопожертви.
Фабрицій Іван Іванович (04.04.1995 – 04.10.2022 рр.)
Загинув у селі Білогірка, Бериславського району, Херсонської області, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. З 04.10.2022 р. вважався зниклим безвісти під час ведення бойових дій у період дії воєнного стану, а 20.03.2023 року судово-медичною експертизою було встановлено особу. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Іван Іванович Фабрицій народився 4 квітня 1995 року в селі Бережинка Кіровоградського району Кіровоградської області. Проживав у рідному селі на провулку Садовому, 13.
Навчався у Бережинській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів, згодом здобув вищу освіту в інституті «Україна». У мирному житті працював водієм на підприємстві ТОВ «Зернотранс». Був активним, цілеспрямованим, життєрадісним. Захоплювався бойовими мистецтвами та футболом, дбав про фізичну форму і завжди прагнув розвитку.
У березні 2022 року був призваний на військову службу Кропивницьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Став на захист України, проявляючи мужність і відданість у боротьбі за свободу держави.
04 жовтня 2022 року в районі населеного пункту Білогірка Бериславського району Херсонської області Іван Іванович зник безвісти під час бойових дій.
Вшанування пам’яті Захисника відбулося 19 травня 2023 року на кладовищі села Бережинка.
За особисту мужність і героїзм Іван Іванович Фабрицій посмертно нагороджений орденом ІІІ ступеня «За мужність».
Пам’ять про Захисника увічнена в рідному селі: його світлина розміщена на Алеї Слави біля сільської ради, представлена в музейній експозиції та у капличці на кладовищі.
Світла пам’ять про Івана Івановича Фабриція назавжди житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і вдячних земляків. Він віддав своє життя за Україну, залишившись символом відваги, честі та незламності.
Петров Валерій Валерійович (19.05.1976 – 12.10.2022 рр.)
Матрос, кулеметник 2 десантно-штурмового відділення 1 десантного-штурмового взводу десантно-штурмової роти військової частини, загинув внаслідок ворожого обстрілу під час бойового зіткнення з силами противника у селі Давидів Брід, Бериславського району, Херсонської області, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Валерій Валерійович Петров народився 19 травня 1976 року в селі Бережинка Кіровоградського району Кіровоградської області. Проживав у рідному селі на вулиці Центральній.
Навчався у Кіровоградській загальноосвітній школі №1 та школі №30, після чого здобув професію у професійно-технічному училищі №8 міста Кіровоград.
Із 2015 року Валерій Валерійович став на захист України як доброволець, беручи участь в антитерористичній операції. З 14 лютого 2022 року проходив контрактну службу у лавах Збройних Сил України. Його життєвий шлях був сповнений відданості Батьківщині, мужності та готовності боронити рідну землю.
12 жовтня 2022 року в районі селища Давидів Брід Бериславського району Херсонської області Валерій Валерійович загинув під час обстрілу в бою з силами противника, виконуючи свій військовий обов’язок.
Похований 18 жовтня 2022 року на кладовищі села Бережинка.
Пам’ять про Захисника увічнена в рідному селі: його світлина розміщена на Алеї Слави біля сільської ради, представлена в музейній експозиції та у капличці на кладовищі, де він знайшов свій вічний спочинок.
Світла пам’ять про Валерія Валерійовича Петрова назавжди житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і вдячних земляків. Він віддав своє життя за свободу і незалежність України, залишившись прикладом незламності та відданості своїй державі.
Морозов Дмитро Олександрович (10.01.1990 – 22.03.2023 рр.)
Старший солдат, загинув поблизу села Богданівка, Бахмутський район, Донецька область, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Мирський Дмитро Миколайович (17.02.1987 – 21.08.2023 рр.)
Солдат, старший вогнеметний взводу радіаційного, хімічного та біологічного захисту військової частини, загинув у селі Богданівка Шосткинського району Сумської області внаслідок ДТП. Приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Вернигора Сергій Васильович (02.02.1970 – 02.11.2023 рр.)
Старший солдат, загинув у селі Синьківка-Лиман Перший, Харківська область, внаслідок безпосереднього зіткнення з противником, отримавши поранення несумісні з життям, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Гмиря В’ячеслав Юрійович (11.11.1986 – 10.11.2023 рр.)
Солдат, загинув у населеному пункті Авдіївка Донецької області, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Талдикін Юрій Васильович (01.04.1984 – 30.12.2023 рр.)
Солдат, загинув у селі Новодарівка Пологівського району Запорізької області, внаслідок танкового обстрілу отримав несумісне з життям бойове поранення, виконуючи бойові завдання, здійснюючи заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з представниками підрозділів збройних сил та інших силових відомств рф. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність. Указом Президента України нагороджений (посмертно) орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Грішнов Віталій Миколайович (28.03.1982 – 05.01.2024 рр.)
Солдат, робітник підсобник інженерного відділення інженерного взводу інженерногої роти військової частини, помер від гострої серцевої недостатності. Приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Ільїн Борис Григорович (31.12.1993 – 19.02.2024 рр.)
Сержант, вогнеметник роти радіаційного, хімічного та біологічного захисту військової частини, помер в місті Київ. Приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Яценко Євген Віталійович (20.10.1975 – 17.03.2024 рр.)
Молодший сержант, помер від набряку легень, гострого порушення коронарного кровообігу при гіпертонічній хворобі в населеному пункті Миролюбівка Донецької області. Приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Кротов Василь Геннадійович (22.10.1986 – 13.12.2024 рр.)
Головний сержант, 3 мотопіхотного спеціалізованого взводу 1 мотопіхотної спеціалізованої роти мотопіхотного спеціалізованого батальйону військової частини, помер внаслідок отриманого поранення під час захисту Батьківщини в місті Київ. Приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
Рибачок Володимир Володимирович (01.09.1973 – 05.01.2025 рр.)
Солдат, номер обслуги 2 мотопіхотного відділення 3 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини, помер перебуваючи за місцем постійного проживання через гіпертонію. Приймав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією рф проти України. Був вірний військовій присязі, у бою за нашу Батьківщину виявляв стійкість та мужність.
