КРИВЕНКО МАКСИМ
24.05. 1992р – 29.08. 2014р.
Кривенко Максим Ігорович народився 24 травня 1992році в с.Соколівське Кіровоградського р-н.
Захиснику назавжди залишилишиться 22 роки.
Шкільні роки та юність пройшли в с.Степове. Максим був веселим та доброзичливим хлопцем, мав багато друзів, сам завжди першим приходив на допомогу. Цінував чесність, дружбу, любив своїх батьків та свою країну. З травня 2014 року виконував бойові завдання в зоні АТО . Солдат, старший розвідник 3-го окремого полку спеціального призначення військової частини- польова пошта В 2336.
Загинув Максим 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла, так званим зеленим коридором поміж селами Многогілля та Червоносільське.
3 вересня 2014 року тіло Кривенка М.І разом з тілами 96 побратимів загиблих в Іловайському котлі було привезено до Дніпропетровського моргу. 16 жовтня 2014 року тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Пізніше був опізнаний за тестами ДНК. Перепохований 5 лютого 2015 року.
Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військоіфй присязі” нагороджений орденом “За мужність ” ІІІ ступеню (посмертно). Нагороджений Іловайським Хрестом (посмертно)
Свій вічний спокій солдат Максим Кривенко знайшов в м. Кропивницький на Алеї Слави Рівняньського кладовища.
У загиблого Героя залишилися батьки.
ГРІНЬ ОЛЕКСІЙ
26.11.1977 р. – 18.09.2019 р.
Грінь Олексій Сергійович народився в місті Дніпропетровськ.
Захиснику назавжди залишиться 42 роки.
Закінчив ЗОШ № 54 в місті Дніпропетровськ. З 1994-1999рр. навчався в Дніпропетровському будівельному інституті. В 2015 році був призваний по мобілізації. Помер після хвороби 18.08.2019р.
Свій останні спокій Олексій знайшов на сільському кладовищі в с. Степове.
ОЛЕКСІЙ КОЦЮРБА
07.08.1978 р. – 05.03.2022р.
Олексій Володимирович Коцюрба народився 7 серпня 1978 року у Степовому.
Захиснику назавжди залишиться 44 роки.
Коли йому було три роки, сім’я перебралася на Донеччину, у місто Селидове. Через тринадцять років повернулися, але без батька, який загинув. Закінчив Олексій школу в Степовому. Потім була строкова військова служба у Вінниці, робота в охоронній компанії. Сімейне життя не склалося, але це не заважало Олексію дбати про дочку Евеліну, яка народилася 2008 року.
У травні 2014 року його мобілізували на військову службу – почалася АТО. Пів року служив у 42-му батальйоні, потім уклав контракт і ще три роки воював у 131-му розвідувальному батальйоні, переважно на Луганщині. Про те, як воював, свідчать нагороди Олексія.
Нагороджений – нагрудним знаком Міністерства оборони «Знак пошани», медаллю «Захиснику Вітчизни», відзнакою 131-го розвідувального батальйону «Хрест розвідника», почесною відзнакою «Учасник АТО». 14 березня 2022 року його посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.
2018 року демобілізувався, працював на будівництві. У перші дні великої війни резервіст першої черги Коцюрба став на захист країни. Хотів потрапити у свій 131-й розвідувальний батальйон, не вдалося. Опинився у 57-й бригаді. Провоював тиждень – загинув 5 березня 2022 року у селищі Вороновому Сєвєродонецького району Луганської області.
Поховали Олексія як героя на Батьківщині вна кладовищі в с.Степове.
У захисника залишились донька, мати, брат.
ОЛЕКСАНДР КОВРИГІН
05.01.1972 р. – 11.12.2022 р.
Олександр Сергійович Ковригін народився 5 січня 1972 року в Росії – помер 11 грудня 2022 року у м.Бахмут.
Захиснику назавжди залишиться 50 років.
Кілька десятиліть тому їхня сім’я перебралася в Україну, в м Кропивницький колишій Кіровоград. Мешкали у селищі Новому. Проживаючи тут, Олександр здобув професійно-технічну освіту. Працював водієм міського автобуса в АТП-13527. 2003 року зустрів свою долю – Надію. Оселилися в Степовому. Олександр влаштувався трактористом. 2005 року у них народилася донька Людмила, 2008-го син Юрко.
– Саша роботящий був, – говорить про нього дружина Надія. А на запитання про чоловікові захоплення відповідає: – Головне захоплення – діти й я. Діти його любили, і я любила, люблю і буду любить.
6 грудня 2022 року Олександра Ковригіна мобілізували на військову службу. Воював на Донеччині. 10 грудня увечері зателефонував дружині востаннє. 11 грудня уже значився як безвісти зниклий.
За словами Надії, військові спочатку поховали її чоловіка як невідомого героя, оскільки при ньому не було документів, а телефон – розтрощений. Потім дістали з телефону картку і дізналися, кому загиблий дзвонив останнім часом. Зателефонували Надії.
– Запитали: «Знаєте Олександра Сергійовича Ковригіна?» – «Знаю». – «Можете приїхати на впізнання?» На другий день я з дочкою і його сестрою поїхали в Дніпро. Слідча показала на комп’ютері фото загиблого Саші. Ми його впізнали. Нам сказали, що загинув він у Бахмуті. А могили не показали, не мають права.
Надія хоче перепоховати чоловіка в Степовому. До речі, там мешкає і його мати Любов. Але немає свідоцтва про смерть. А щоб його отримати, потрібні документи, які посвідчували особу Олексія Ковригіна за життя. А він забрав на війну і паспорт, і свідоцтво про народження, ці документи зникли. Надія найняла адвоката, щоб той допоміг отримати судове рішення про смерть Олександра Ковригіна як юридичний факт. За словами Надії, судова процедура наближається до завершення.
Нажаль тіло Олексанра ще не знайшло спокою на рідній землі, де б його могли провідати рідні та друзі.
У загиблого героя залишились дружина, донька, син.
ЗОНОВ АРТЕМ
20.06.1991 р. – 31.12.2022 р.
Зонов Артем Сергійович народився 20.06.1991році в с. Степове Кіровоградського району Кіровоградської області.
Захиснику навіки залишиться 31 рік.
Закінчив середню школу в с. Степове. В 2022 році був призваний по мобілізації. Загинув в районі м. Бахмут, Донецької області. Загинув, виконуючи бойове завдання, внаслідок обстрілів артилерії противника та безпосередньо бойового зіткнення з противником отримав поранення несумісне з життям.
Свій останній спокій Артем знайшов на кладовищі в рідному селі Степове 12.01.2023року.
