КРИВЕНКО МАКСИМ
24.05. 1992р – 29.08. 2014р.
Кривенко Максим Ігорович народився 24 травня 1992році в с.Соколівське Кіровоградського р-н.
Захиснику назавжди залишилишиться 22 роки.
Шкільні роки та юність пройшли в с.Степове. Максим був веселим та доброзичливим хлопцем, мав багато друзів, сам завжди першим приходив на допомогу. Цінував чесність, дружбу, любив своїх батьків та свою країну. З травня 2014 року виконував бойові завдання в зоні АТО . Солдат, старший розвідник 3-го окремого полку спеціального призначення військової частини- польова пошта В 2336.
Загинув Максим 29 серпня 2014 року під час виходу з Іловайського котла, так званим зеленим коридором поміж селами Многогілля та Червоносільське.
3 вересня 2014 року тіло Кривенка М.І разом з тілами 96 побратимів загиблих в Іловайському котлі було привезено до Дніпропетровського моргу. 16 жовтня 2014 року тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Пізніше був опізнаний за тестами ДНК. Перепохований 5 лютого 2015 року.
Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військоіфй присязі” нагороджений орденом “За мужність ” ІІІ ступеню (посмертно). Нагороджений Іловайським Хрестом (посмертно)
Свій вічний спокій солдат Максим Кривенко знайшов в м. Кропивницький на Алеї Слави Рівняньського кладовища.
У загиблого Героя залишилися батьки.
ГРІНЬ ОЛЕКСІЙ
26.11.1977 р. – 18.09.2019 р.
Грінь Олексій Сергійович народився в місті Дніпропетровськ.
Захиснику назавжди залишиться 42 роки.
Закінчив ЗОШ № 54 в місті Дніпропетровськ. З 1994-1999рр. навчався в Дніпропетровському будівельному інституті. В 2015 році був призваний по мобілізації. Помер після хвороби 18.08.2019р.
Свій останні спокій Олексій знайшов на сільському кладовищі в с. Степове.
ОЛЕКСІЙ КОЦЮРБА
07.08.1978 р. – 05.03.2022р.
Олексій Володимирович Коцюрба народився 7 серпня 1978 року в селі Степове Кіровоградського району Кіровоградської області. Коли Олексію було три роки, сім’я переїхала до міста Селидове Донецької області, а через тринадцять років повернулася в Степове. Навчався у середній школі №2 міста Селидове (1–9 класи) та у середній школі села Степове (10–11 класи). Після строкової служби у війську працював в охоронній компанії.
Олексій Володимирович завжди дбав про рідних, особливо про доньку Евеліну, народжену у 2008 році. Він був відповідальним, мужнім та відданим своїй справі.
У травні 2014 року був мобілізований на військову службу, почалася його участь в АТО. Пів року служив у 42-му батальйоні, згодом уклав контракт і ще три роки воював у 131-му розвідувальному батальйоні, переважно на Луганщині. За службу нагороджений нагрудним знаком Міністерства оборони «Знак пошани», медаллю «Захиснику Вітчизни», відзнакою СБУ «Хрест розвідника», почесною відзнакою «Учасник АТО» та посмертно орденом «За мужність» III ступеня.
У березні 2018 року демобілізувався, працював на будівництві. У перші дні повномасштабного вторгнення 2022 року, як резервіст першої черги, став на захист України. Опинився у 57-й окремій механізованій бригаді.
5 березня 2022 року загинув у селищі Воронове Сєвєродонецького району Луганської області під час виконання бойового завдання. Похований на кладовищі села Степове.
Пам’ять про Олексія увічнена на Алеї Слави села Степове, де розміщено його портрет.
Світла пам’ять про нього назавжди житиме в серцях рідних, друзів і земляків як приклад мужності, відданості та самопожертви заради України.
ОЛЕКСАНДР КОВРИГІН
05.01.1972 р. – 11.12.2022 р.
Олександр Сергійович Ковригін народився 5 січня 1972 року в Російській Федерації. Кілька десятиліть тому його сім’я переїхала в Україну, оселившись у селищі Нове Кіровоградської області. Проживаючи тут, Олександр здобув професійно-технічну освіту, працював водієм міського автобуса в АТП-13527, а пізніше влаштувався трактористом у ДПДГ «Елітне».
У 2003 році зустрів свою дружину Надію. Подружжя оселилося у селі Степове Кропивницького району, де народилися їхні діти – Людмила (2005) та Юрко (2008). Олександр був працьовитим, турботливим батьком і чоловіком. Він любив свою сім’ю понад усе, приділяючи їй увесь вільний час, та залишався надійним та відповідальним у будь-якій справі.
6 грудня 2022 року Олександра мобілізували на військову службу Кропивницьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Він воював на Донеччині. Востаннє зателефонував дружині 10 грудня 2022 року; 11 грудня його оголосили безвісти зниклим. Після проведення впізнання та підтвердження обставин загибелі відомо, що Олександр Сергійович загинув у Бахмуті 14 грудня 2022 року.
Пам’ять про Олександра увічнена на Алеї Слави села Степове, де розміщено його портрет.
Світла пам’ять про нього назавжди житиме в серцях рідних, друзів і земляків як приклад мужності, відданості сім’ї та служінню Україні.
ЗОНОВ АРТЕМ
20.06.1991 р. – 31.12.2022 р.
Артем Сергійович Зонов народився 20 червня 1991 року в селі Степове Кіровоградського району Кіровоградської області. Проживав у селі Степове Кропивницького району. Навчався у місцевій середній школі. До призову у 2022 році працював за наймом.
Артем був відкритим, доброзичливим і відповідальним. Він завжди готовий був допомогти рідним та близьким, цінував сім’ю та дружбу, особливо мав теплі стосунки з бабусею, якій завжди допомагав. У підлітковому віці захоплювався мотоциклами та активним способом життя.
Кропивницьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки Артем був мобілізований на захист України. 31 грудня 2022 року загинув у районі міста Бахмут Донецької області під час виконання бойового завдання, отримавши поранення несумісні з життям внаслідок артилерійського обстрілу та безпосереднього бойового зіткнення з противником.
Похований на кладовищі села Степове. Пам’ять про Артема увічнена на Алеї Слави села Степове, де розміщено його портрет.
Світла пам’ять про нього назавжди житиме в серцях рідних, друзів і земляків.
