У кожному місті, і навіть у найменшому селі й куточку України, обов′язково знайдуться талановиті люди. В цій статті хотілося б познайомити Вас з жителькою села Федорівка, Уткіною Валентиною Іванівною, яка вкладає свій талант, свою душу у написання чудових віршованих творів.
Народилася Уткіна Валентина Іванівна в селі Федорівка 24 грудня 1948 року. Післявоєнні роки були тяжкими, жили в бідності, мати працювала в колгоспі, як згадує Валентина Іванівна: «… хліба білого не бачили, тільки житній та кирпичик, крупи були та й те, що самі виростили на городі». З раннього дитинства допомагала мамі по господарству, на городі, пасла телят, полюбляла приходити до мами на роботу. В 1956 році пішла до школи в селі Степове, де навчалася з першого по третій клас. З особливою теплотою згадує своїх вчителів: Пальчук Ніну Марківну, яка вчила писати та читати, підхвалюючи та мотивуючи Валентину Іванівну, вчителя фізичної культури Володимири Петровича, який був доброю та щирою людиною. В 1959 році перейшла в школу, що знаходилася в Миколаївських Садах, але з жовтня продовжила навчання у Войнівському дитячому будинку, директором якого на той час був Віктор Васильович Горбачов, де й закінчила 11 класів. Життя в дитячому будинку було насиченим різними подіями: ходили на футбол, відвідували ляльковий театр, кіно, допомагали в колгоспі, на полі, вчилися, але все ж дуже сумували за рідною домівкою та батьками. В 1967 році поїхала в Херсон, де працювала на Херсонському бавовняному комбінаті, проживала в гуртожитку. Не змогла жити на чужині, тому повернулася додому. Недовго пропрацювала в Компаніївці на будівництві СМУ-7, а потім пішла працювати на цегляний завод. В 1977 році повернулася в село Федорівку, повернулася вже з маленьким синочком, який народився 12 грудня 1971 року. Пішла працювати на ферму, потім працювала в сільській раді, пізніше в школі нічним сторожем, вже звідти й вийшла на пенсію. Має внучок Наталю та Олю та правнучку Ксюшу, про яку згадує у вірші «Мама».
З 2017 року, за покликом серця, почала писати вірші. Рядки її поезій щемливо бентежні, пахнуть вони то опалим листям, то свіжоскошеною травою, то маминими руками, любов′ю до рідного краю, землі. В своєму творчому доробку налічує Валентина Іванівна багато віршів, серед яких: «Земля-кормилица», «Моя Україна», «На колгоспних ланах», «Летять журавлі», «Мама», «Цвіт краси», «Дівчата», «Жнива», «Всесвіт», «Птиця щастя», «НЛО», «Лесная сказка», «Свята», «Літа дівочі», «Заповідь», «Дорогою життя», «Набат», «Добрая память», «Дороги, дороги», «Будні», «Маршрутка», «Естафета», «Рідна школа», «Доля», «Мир» та ін.
Мамо
Лагідна привітна ти моя матуся
Я до тебе рідна завжди відгукнуся
Ти мене ростила у казки водила
Ніжно пригортала та все щебетала 
І твоя усмішка мене зігрівала
І тепло любові мені дарувала
Стелиться дорога до рідної хати
Там мама чекає мене виглядає
За ночі безсонні за руки невтомні
Тобі я матусю низенько вклонюся
…І звучить далека пісня колискова
Вже росте маленька крихітка рідненька!
