Живе в селі Попівка звичайна людина, чоловік, на дитячі і юнацькі роки якого припали і голод і холод.
Віктор Григорович Стасюк народився в Рівненській області в 1938 році в багатодітній сім’ї. Батько і старші брати загинули в Другу світову війну, матері з чотирма малими дітьми тяжко жилося. Місця на його батьківщині багаті лісами та болотами, орної землі там небагато, тому сім’я, разом з іншими родичами, вирішила переїхати в степову частину України. Вже в Попівці, не закінчивши 8-й клас, довелося йти на різні роботи в колгоспі. Вивчився на тракториста, побудував хату, а 1957 році одружились з Євгенією Шевченко. Народили трьох діточок – Петро, Світлана і Оксана, мають внуків. Тяжко працювали і вдома, і в колгоспі. Тримали і по 2 корови, птицю, був кінь.
Любив співати, був секретарем комсомольської організації, а вірші почав писати десь на початку 2000-х років. Згадує своє життя нелегке, але цікаве.
В селі був хор, після тяжкої роботи на полі, на фермі люди сходилися і за піснею забували про все погане в житті.
Згадує – там, де зараз селище Гірниче, були свиноферми, де с. Сонячне – орна земля. В с. Попівка була птахоферма на 7 тис. голів, птахівницею працювала рідна сестра Феодосія – Фаїна, яка за свою працю отримала Державну нагороду.
В 1975 році в колгоспі його ланка виростила і зібрала високий врожай цукрового буряка, за цю роботу отримав грошову премію – 500 карбованців, на той час великі гроші. Ветеран праці. В житті по-різному бувало: і хороше, і не дуже.
Але життя промайнуло так швидко, що не віриться, що то його було життя. Дружина вже померла, сам хворіє. Але одинокими годинами приходять на думку вірші, які він присвячує своїй дружині, і дітям, і внукам.
Роки життя пролетіли,
Є що згадати.
А тепер один сумую,
Один – в пустій хаті.
Ми з тобою, моя мила,
Разом вік прожили.
Діти всі повиростали
І сім’ї створили.
Пішов би й я на спочинок,
Не можу ходити.
Отак і мушу, моя дорогенька
В тяжкій тузі жити.
І я сиджу на дивані
І кожен день плачу,
Бо я тебе, моя мила,
Живою не побачу
Віктор Григорович не залишається байдужим до подій, які відбуваються зараз в Україні, є в нього і декілька віршів про ситуацію на Сході нашої країни.
Ой ви хлопці, славні АТО-вці!
А де ж ваші діти?
Наші діти-по Вкраїні квіти,
Оце наші діти!
Хлопці, підемо, битися будемо
За Україну, за наші права!
Ой ви хлопці, славні АТО-вці,
А де ж ваша слава?
Наша слава-з ворогом розправа,
Оце наша слава!
Хлопці, підемо! Битися будемо!
За Україну! 3а наші права!
Матеріал підготовлено Головою Ради ветеранів Ларисою Бенько
