Первозванівська сільська рада

   

Напередодні свята Дня матері хочемо розповісти історію однієї з найстарших жительок  нашого села Степового – Боброву Надію Яківну, 1934 року народження. Народилася Надія Яківна в селі Добрянка Ольшанського району, і, так склалася доля, її сім’я в 70-х роках переїхала на постійне проживання до нашого села Степове. Тут розпочалася її трудова діяльність на твариницькій фермі, за сумлінну працю була нагородженна неодноразово подяками, преміями та відзнаками. Разом з чоловіком народили та виховали трьох дітей та діждалися п’ятьох онуків та шістьох правнуків.В свої 85 років Надія Яківна проживає сама, і, хоч підводить здоров’я, на долю не скаржиться, вона не залишається без підтримки та уваги дітей та онуків, які її часто відвідують, поважають та дякують за материнське тепло та ласку.

Первозванівська земля багата на красивих, гарних достойних жінок, які заслуговують на найвищі нагороди та похвальні слова. Серед них – Ніна Миколаївна Савенко. Народилася вона 1945 року в Завадівці (яка входила тоді до Первозванівської сільської ради), в багатодітній родині. Так склалося, що з юності Ніна Миколаївна опікувалася малечою Первозванівки, працюючи спочатку вихователем, а потім завідувачкою дитячого садочка. Не для одного юного покоління первозванівців вона стала другою мамою. А життя брало своє. Заміжжя, народження двох синів. Мудрі люди говорять: «Сім’я-це царство батька, світ матері і рай дитини». Пані Ніна створила в своїй родині рай, всеохоплюючий світ любові, який щедро передає у спадок своїм синам. Вдатна до всієї роботи: і хліб спекти, і пиріжків насмажити, зварити найсмачніший борщ, голубці, вареники, виплекати дивовижні квіти, в яких потопає її садиба. ЇЇ очі горять молодістю, любов’ю до людей, до всього сущого на землі. А ще Ніна Миколаївна надзвичайно закохана в пісню. В 2009 році вона виступила ініціатором створення вокального ансамблю «Приінгульські голоси». Вона є живою історією нашого села, пам’ятає більшість його жителів. Будучи 11 років головою ради ветеранів, часто відвідувала школу, бібліотеку, ділилися з дітьми своїми знаннями і досвідом.

 

З нагоди такого свята хотілося б розповісти про чудову жінку, корінну жительку села Федорівка, маму трьох дітей та чудову бабусю Мартиненко Лідію Іванівну.
Народилася Лідія Іванівна в селі Федорівка. 20 років пропрацювала директором Федорівського сільського будинку культури, співала в хорі. В 1992 році почала працювати парторгом, а з 1992 по 1994 рік працювала головою Федоріської сільської ради, після чого 10 років була працівником сільської ради.
Найбільшим своїм скарбом вважає своїй трьох дітей, говорить, що вони – це дар Божий та завжди розповідає про них з материнською любов’ю, ніжністю та теплом. Зростали діти в безмежній любові та турботі, хоча на відміну від батька, мама була більш строгішою, намагалася виховувати їх по совісті. Згадує Лідія Іванівна, що завжди було в них багато хазяйства, городи та робота, але вдавалося все встигати, хоч було важко. Та все ж на першому місці було виховання та турбота про дітей. Коли ж дітки підросли, то стали великою підтримкою своїм батькам, допомагали їм в усьому. Найстарша донечка Оленка, тихенька та мовчазна завжди наводила лад в хаті, син Віталік в подвір’ї, а найменша Іринка, комунікабельна та бойова за характером, вправлялася по господарству. Дочка Оленка та син Віталік схожі на батька, а найменша дочка Іринка, як і хотів батько, дуже схожа на матір.
Ще в молодості Лідія Іванівна захоплювалася в′язанням та вишиванням. Тож дуже любила в’язати своїм діткам різні речі: і светрики, і костюмчики, і головні убори, і рукавички. В’язала не тільки дітям, а й чоловікові та родичам.
Старші діти на даний час проживають та працюють в місті, а найменша Іра живе в рідному селі, проте всі вони часто приїжджають до своєї матусі та допомагають їй. Лідія Іванівна дуже пишається своїми дітьми, говорить, що виросли вони дуже роботящими, дружелюбними, щирими та доброзичливими.
«Багата» Лідія Іванівна і на внуків, у неї їх аж шестеро. Завжди з нетерпінням чекає коли завітають вони на гостину і напікає їм багато смаколиків.
На даний час, перебуваючи на пенсії, Лідія Іванівна повністю присвячує себе дітям, внукам та улюбленій справі: вишиванню. Вона має багато вишитих робіт хрестиком, гладдю та бісером. ЇЇ роботи неодноразово ставали окрасою виставок на заходах, що проходили на території Первозванівської ОТГ.

В селі Калинівка проживають троє жінок, які  мають почесне звання «Мати-героїня», що присвоюється Президентом України-державна нагорода України жінкам, які народили та виховали п’ятьох і більше дітей. Це Ященко Віра Климентіївна, Лівіцька Марія Дмитрівна та Курлова Ніна Микитівна.

   Лівіцька Марія  Дмитрівна  народилася 29 жовтня 1949 року в  Республіці  Молдова  в Унгенському   районі в  селі Романівка  в багатодітній сім’ї,  де було п’ятеро дітей. В 1959 році закінчила школу в с.Корнешти  Унгенського району  Республіки Молдова.  Після закінчення школи  працювала  вихователем в  дитячому садку  в с.Романівка.   Закінчила  училище  за спеціальністю  кухар і 11 років працювала кухарем на птахо – фермі . У 1969 році  одружилася   зі своїм  чоловіком, разом з яким  виховали   п’ятеро  дітей.  У 1992 році  переїхали до України в с. Попівка, де працювала охоронцем у колгоспі. За час роботи зарекомендувала себе як сумлінний працівник, відповідальна, чесна та доброзичлива людина.   За сумлінну працю неодноразово  отримувала  грамоти та нагороди. За станом здоров’я довго  працювати не змогла ( має третю групу інвалідності).  Разом з чоловіком прожили  25 років .    У 1994 році  через хворобу  помер чоловік, меншій доньці на той час було сім років. Марія Дмитрівна творча людина. Вона вміє робити надзвичайні дива – вишиває картини, рушники й ікони. ЇЇ роботи є окрасою багатьох виставок в нашому селі та за його межами.

   Ященко  Віра Климентіївна народилася 14 квітня  1941 року в  Житомирський області  в    селі  Рудня – Миколаївська в багатодітній сім’ї, де було  п’ятеро дітей.  В 1955 році закінчила школу і влаштувалася працювати в колгосп „ Комуніст”  на різні роботи.  Віра Климентіївна, працюючи в колгоспі, брала активну участь в громадському житті, неодноразово обиралася  членом  батьківського комітету школи, де навчалися її діти. За час роботи зарекомендувала себе як сумлінний працівник, відповідальна, чесна та доброзичлива людина. В рідному  селі  знайшла свою долю. Разом з чоловіком прожила 25 років.   Народили та виховали п’ятеро дітей (трьох хлопчиків і двох дівчаток ).   В 1989 році трагічно  загинув її чоловік.  Віра Климентіївна   стала для своїх  дітей   підтримкою, опорою, надією, матір’ю з великої літери, яка виховувала в своїх дітях  любов до праці, звичаїв рідного народу, вчила їх бути добрими і чуйними один до одного, до інших людей,  вчила, що всі блага і радості життя створюються тільки  працею, тому всі  її діти виросли  доброзичливими  та   працьовитими  людьми. Віра Климентіївна  в 1977 році  була нагороджена  медаллю „Медаль  материнства”  ІІ ст.

   Курлова Ніна Микитівна  народилася в багатодітній сім’ї,  де було троє  дітей.  В 1969 році закінчила школу та вступила до  Кіровоградського педагогічного інституту.   Закінчила три курси педінституту і в 1973 році  вийшла заміж. Народилася дитина, навчатися далі можливості не було, тому пішла працювати  в колгосп. Працюючи в колгоспі, брала активну участь в громадському житті. У неї вистачало сил впорати всі домашні роботи (а їх в селі вистачає), повчити з дітьми уроки і приготувати смачненькі страви. Разом з чоловіком прожила 25 років.   Народили та виховали п’ятеро дітей (чотирьох  хлопчиків і  одну дівчинку ).  Має п’ятнадцять  онуків.  У 1984 році  Ніна  Микитівна  була нагороджена  медаллю „Медаль материнства ” ІІ ступеню. В даний час Ніна Микитівна піклується про онуків, користується повагою серед жителів села  Калинівка. Курловій Ніни Микитівни присвоєно  почесне  звання  України „ Мати – героїня”.

 

15 травня в Україні відзначають ще одне важливе свято – День родини. Родина завжди була і залишається осередком збереження духовних і культурних традицій нації. В родині людина набирається сил і натхнення, які допомагають їй впродовж всього життя долати життєві труднощі, досягати вершин і отримувати перемоги. Працівники культури села Клинці вирішили з цієї нагоди познайомити нас з родиною Журбових – Іваном Михайловичем та Розою Іванівною. В цій родині оселилося тихе сімейне щастя. Воно рідко кидається в очі оточуючим.

   Іван Михайлович одружувався з Розою Іванівною , це для нього другий шлюб, а першу дружину він поховав разом з ненародженою дитиною. Привіз він свою Розочку з сусіднього села. Була вона тендітна, невеликого зросту, чорнява. Як побачила вперше Івана Михайловича – високого на зріст, військової виправки, так і зрозуміла, що це її любов та життя. Одружилися у 1960 році. Він працював водієм в колгоспі, вона – дояркою, а згодом завідуючою молочною фермою. Довгий час лелека обминав будинок Журбових, і тільки у 1968 році у них народився первісток. Назвали Миколою, а щоб йому було веселіше рости , через рік родина поповнилася донькою Тетяною. Дарували батьки своїм малюкам ласку і батьківську безмежну любов. І знов лелека завітав у родину та нагородив їх двійнятками – Світланою та Наталією.

Виросли діти, роз’їхалися, але часто навідують батьків. Дуже міцно тримає їх
глибоке коріння. Розрослася родина Журбових високими родинними гілками. У сім’ях дітей виросли їхні діти: у Миколи з дружиною Ольгою дві доньки -Оксана та Ірина ; у Тетяна з чоловіком Віктором – син Станіслав; у Світлани з Олександром – син Євген та донечка Жанна; у Наталії росте донька Анжела. У дружній родині, де є підтримка, порятунок і надійна пристань, народжуються онуки та правнуки. Родина Журбових маючи 2 онуків та 4 внучок, поповнилася правнучкою Лілією та чотирма правнуками: Дмитром, Артемом, Миколою та Євгеном.
Голова родина у будь-яку хвилину надасть допомогу, порадить, а Роза Іванівна зігріє материнським теплом , подарує любов і ніжність. А їх кохання ніби ті вічні зернинки, які завжди проростають на вічному і невмирущому полі життя.
Минуло майже 60 років спільного сімейного життя, а вони ніби вчора побралися, завжди разом,завжди гостинні та привітні.
Хороші батько та матуся, мудрий дідусь та любляча бабуся і найдобріші прадідусь та прабабуся. Їх добре слово, щирі усмішки, родинне тепло і сімейний затишок об’єднують усіх в єдину дружну велику родину.