На Кіровоградщині визначили лауреатів спортивної премії СВN Sports Awards-2020.
Найкращих спортсменів і тренерів визначали в восьми номінаціях за підсумками опитування спортивних журналістів області за підсумками виступів у поточному році на міжнародній та всеукраїнській аренах. Її заснувало в 2018-му році «Центральноукраїнське бюро новин» разом із обласною організацією Асоціації спортивних журналістів України.
«Найкращий спортсмен 2020-го року» став — чемпіон України серед молоді, бронзовий призер молодіжного чемпіонату Європи з боксу Бозорбой Матякубов, житель с.Степового Кропивницького району.
Бозорбой Матякубов, який увійшов до когорти наших медалістів на чемпіонаті Європи серед молоді. Він ще навчається в школі, а вже повторив досягнення одного з тренерів, які з ним займалися. Бозорбой Матякубов, ,ввійшов до когорти 15 наших боксерів, які здобули нагороди молодіжного Євро-2020 у Будві, Чорногорія. Він разом із ще шістьма нашими хлопцями та дівчатами став володарем «бронзи».
В інтерв’ю прес-службі Федерації боксу України Бозорбой Матякубов розповыв про особисте досягнення та про те, яким був його шлях до медалі континентальної першості. Також юний боксер поділився враженнями від турніру та непростого 2020 року, а також подальшими спортивними планами.
– Чи очікували від себе такого досягнення на чемпіонаті Європи? 
– Не те, що очікував – прагнув медалей! І радий, що здобув свою нагороду. Але, звичайно, це не підстава для самозаспокоєння – попереду багато турнірів, і якщо ти вже призер чемпіонату Європи, значить, на наступних змаганнях вимагатимуть від тебе більшого.
– Для уродженців Кропивницького це досягнення – рідкісне?
– Наскільки я знаю, раніше таке звання здобував один з тих тренерів, з якими мені доводилося працювати – Євген Вікторович Пархоменко. Приємно, що повторив його здобуток. Хоча, звичайно, мені ще треба багато вчитися та розвиватися в боксі.
– Як зустріли в рідному місті?
– Після чемпіонату Європи дуже хотілося додому – до рідних, скучив за ними, хотілося побачитися скоріше. Після турніру в мене був тиждень відпочинку, але вже незабаром розпочалася підготовка до наступних змагань. А ще я навчаюся в школі, тож треба буде надолужувати згаяне. Я ж якраз у випускному 11-му класі, тому хочу якомога краще закінчити школу, щоб вступити до Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка по своїй спортивно-фізкультурній спеціальності.
– Що вчителі кажуть з приводу вашої зайнятості в боксі?
– Ну, звичайно, вимагають, аби я не запускав їхні предмети. Жаліються, що я постійно в роз’їздах, але, спасибі їм, ставляться з розумінням. Зараз же навчання у нас дистанційне, але, якщо чесно сказати, я краще б у школу ходив. Так і наука сприймається краще, і засвоювати предмети легше. А вдома ти, окрім того, що переглядаєш уроки та виконуєш завдання онлайн, то ще й треба те, треба це. Тобто, важче виходить.
– А відпочинок як проводите?
– Чесно кажучи, вільного часу у мене нема. Постійні тренування! Під час карантину займався самотужки двічі на день. Складно було без тренера, але ставив перед собою ціль – зберегти форму, не втратити цей час. Якщо ж випадає вільна хвилина – то люблю десь погуляти з друзями. У мене багато знайомих, серед яких, звісно, є й спортсмени. Я цікавлюся не лише боксом і не лише бойовими мистецтвами. Наприклад, дуже люблю футбол. Сам міг серйозно займатися цим видом спорту, улюблена позиція в мене – в нападі. Навіть думав пробувати сили в нашій «Зірці», але бокс переважив. Не шкодую, що зайнявся цим видом спорту. Бачу по собі та ровесниках, що він нас усіх зробив кращими та сильнішими.
– До речі, як опинилися в боксі?
– Мій тато, який сам родом з узбецького міста Ургенч, дуже любить спорт. Сам на непрофесійному рівні займався боротьбою, боксом, різними бойовими мистецтвами – просто для себе, для самовдосконалення. Він у Кропивницькому опинився в 17 років, завжди цікавився всіма нашими місцевими командами, спортсменами. От і відвів мене на заняття в СДЮШОР №2. Я навіть і не думав займатися спортом, боксом – можна сказати, тато змусив, а тренери в мене повірили й зробили так, щоб я відчув інтерес і те, що я можу стати справжнім боксером.
Вдячний моїм наставникам – це Вадим Вікторович Саласенко та його батько Віктор Борисович Саласенко. Вони привили мені справжню любов до боксу. Я ж взагалі-то займався спершу кікбоксингом, але це не олімпійський вид спорту і я не бачив перспектив для себе. А от у боксі можна розвиватися. Ось уже чотири роки займаюся у нашій Кропивницькій СДЮШОР №2 саме на секції боксу.
– І як успіхи?
– Чотири рази за цей час вигравав чемпіонат України серед однолітків. З 2018 року входжу до складу збірної України. Пройшов і юнацький рівень, і тепер уже молодіжний. Олег Борисович Кудінов – дуже хороший тренер, по максимуму розвиває наші навички, підказує під час боїв. Мої тренери – це люди, які зробили дуже багато для того, щоб я зміг показати, на що здатен.
– Ваша вагова категорія 64 кг належить до найбільш конкурентних?
– Звичайно! От на останніх всеукраїнських змаганнях число учасників у цій вазі доходило до 32.
– А в світі?
– Приміром, Менні Пак’яо – він же якраз у середніх вагових категоріях боксує. Це один з тих боксерів, які мені найбільше подобаються. І вибуховий, і сильний, і технічний. А зразком для себе назву Василя Ломаченка. Він мій кумир. До його професіоналізму, рівня інтелекту та техніки можна завжди прагнути.
– Вже пройшов деякий час після молодіжного Євро-2020. Згадуючи свої бої, як їх оцінюєте?
– Досить пристойні бої були. Перший мій суперник – іспанець, непоганий пацан, дав хороший рівень опозиції. Я взагалі більше люблю боксувати першим номером, мені подобається, коли боксери ведуть обмін ударами, а не відсиджуються в глухій обороні. Такий бокс більш цікавий вболівальникам. А от із чехом, з яким ми боксували в півфіналі, довелося працювати «другим номером». Досить складний суперник Ерік Сухи, бачив його раніше на міжнародному турнірі в Литві, де він став першим. Цього разу, до речі, він не виграв – поступився 2:3 в фіналі. Але, скажу так, мені здається, що з ним можна боксувати. Якщо на чемпіонаті світу перетнемося, буде цікаво.
– Хіба не цікавіше буде зустрітися з боксерами з інших континентів? Наприклад, із Узбекистану?
– То буде хороший турнір – впевнений, що будь-кому цікаво боксувати з представниками, наприклад, Куби, Казахстану чи Узбекистану. Мрію туди потрапити й гідно виступити. Щодо Узбекистану, то там бокс також у порядку. Ось на останній Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро боксери з цієї країни здобули сім медалей, а, зокрема, Хасанбой Дусматов, Шахобідін Зоїров і Фазліддін Гаїбназаров посіли перші місця! З яким настроєм я б вийшов боксувати проти земляків батька? Це – бокс, тут кожен виходить на ринг без думки про те, хто суперник, а тільки з бажанням перемогти.
